Саджанці від виробника з гарантією сортності та свіжості посадкового матеріалу.
Слива (Prunus) – це рід дерев і кущів, який належить до родини Розові (Rosaceae) і включає приблизно 250 видів, що переважно зростають на півночі планети.
Слива є природним гібридом між алічею та тереном. Перші свідчення про культивування цієї чудової культури згадуються ще в писемностях давніх єгиптян, які датуються приблизно 5-6 століттям до нашої ери. Сирійські давні народи також вміли готувати чернослив і успішно торгували ним з іншими народами.
Справжній рідний край персика – Китай, і на сьогодні ця країна посідає перше місце в промисловому вирощуванні цього фрукта.
Персик – одне з найбільш улюблених фруктових дерев серед садівників. Основна проблема для аматорів полягає в тому, що вони можуть замерзнути взимку, якщо не живуть у південних регіонах. Проте сучасні сорти виведені з досить високими показниками зимостійкості до -33°C.
Груша – це рід фруктових і декоративних дерев та кущів родини Розових. Різні сорти груш використовуються як декоративні або, власне, плодові дерева. Плоди грушевого дерева є однією з найкорисніших ласощів.
У 2005 році світова виробництво груш становило 15 мільйонів тонн.
Україна вперше познайомилася з цим фруктом в 14-15 столітті. На сьогодні можна сказати, що існує кілька тисяч сортів груш. Більшість з них – десертні, дуже солодкі та смачні. Завдяки такому розмаїттю сортів, груші відрізняються не лише смаком, але і формою та кольором.
Вишня – підрід роду сливи з родини трояндових. Назва прийшла від німецького слова “Weichse”, що перекладається як “черешня”. Латинська назва “viscum” перекладається як “пташиний клей”, тому початкове значення можна розглядати як “дерево з липким соком”.
Латинська назва вишень походить від назви міста Керасунда, де на околицях росла багата кількість вишень. Римляни називали вишні “Керасунськими плодами”, і це призвело до французького слова “cerise”, іспанського “cereza”, португальського “cereja” і англійського “cherry”. Ми розглянемо з вами Вишню Звичайну, яка широко поширена в нашій країні, і сорти, які вирощуються у нас, в основному походять саме від неї.
Алича дійсно менш відома садова культура порівняно з сливою. Але це дуже корисний і цінний фрукт, про який варто знати більше. Перші згадки про аличу можна знайти в писемних джерелах з 1-2 століття нашої ери, але деякі вчені вважають, що людство вже збирало плоди аличи раніше, в країнах Близького і Середнього Сходу. В природі існує кілька видів аличі. На території нашої країни поширена алича розлога, і саме до неї належить більшість відомих нам форм. Зараз ця культура поширена майже по всьому світу.
Читати далі Алича. Історія, опис культури.
Абрикос належить до родини “Божественні Гори”, які розташовані в Тянь-Шаньських горах на території п’яти країн.
Дерева абрикоса зазвичай ростуть високими 6-8 метрів, але існують види, які можуть досягати 17 метрів у висоту. Коренева система дуже потужна з яскраво вираженим центральним коренем, але рослина добре адаптується до навколишнього середовища, і основна частина коренів може розташовуватися на більш підходящій глибині.
Плоди абрикоса круглі, діаметром до 30 мм, забарвлення варіюється від білого до червоно-помаранчевого, більшість плодів жовті, вага від 3 г до 35 г. Цвітіння абрикоса розпочинається в березні-квітні, квіти великі, приблизно 40 мм у діаметрі, одиночні, забарвлення квітів може бути білим або рожевим. Збирання плодів відбувається приблизно в липні-серпні.
Кизил — дійсно одне з найдревніших культурних рослин, які вирощували люди. Це рослина з багатою історією та численними легендами, які пов’язані з її використанням. Інтересно, що ця рослина гралася важливу роль у різних аспектах життя та культурі різних народів.
Зокрема, легенди про використання кизила в створенні стріл для Одіссея та для визначення місця, де буде заснований Рим, вказують на важливість цієї рослини у давні часи. Кизил також має багато символічних значень в різних культурах і релігіях, включаючи відношення до релігійних історій та вірувань.
Відомості про знахідку косточок кизила в стародавніх поселеннях в Швейцарії свідчать про те, що ця рослина вже тоді була важливою частиною харчування людей і використовувалася для їжі та інших цілей.